Категорія: Державні події та свята
Людина, з якої починається життя
Людина, з якої починається життя і яка стає першим провідником у великий світ-МАМА
Учні 5-А класу вітають з цим прекрасним святом, любих матусь та бабусь! Бути мамою — це велика праця і великий дар. Бажаємо Вам жіночого щастя, терпіння та нескінченної любові від Ваших близьких!
Посилання на відео тут
Дорогим мамам
Дорогі наші мами! 
Сьогодні хочеться сказати вам слова, які діти, мабуть, повторювали б щодня, якби могли передати всю свою любов однією фразою. Іноді для цього достатньо простих слів — “Don’t let me down” — «не залишай мене», «будь поруч», «вір у мене».
Бо саме мама — це людина, яка тримає за руку навіть тоді, коли весь світ здається складним і незрозумілим.
«ніхто ніколи
не любив мене так, як ти
о, ти знаєш, це правда
і тепер усе інакше
не залишай мене
я ніби вперше
відчув, що комусь потрібен
і я хочу, щоб це тривало
все моє життя
не залишай мене
я прошу тебе
не залишай мене
ніхто ніколи
не розумів мене так, як ти
о, ти знаєш, це правда
і прошу — будь поруч
не залишай мене
не залишай мене
не залишай мене»
Don’t let me down…
Дякуємо вам за тепло, підтримку, терпіння, за ранки, переживання, обійми й любов, яка щодня робить дітей сильнішими й щасливішими.
Нехай ваші діти завжди будуть для вас приводом усміхатися, пишатися й відчувати: усе найважливіше у цьому світі ви вже створили своїм серцем. 
З Днем матері! 
Дивитись відео тут
Українська мова – це не просто слова.
Українська мова – це не просто слова.
Це наша історія, культура і сила. 
У кожному слові – голос поколінь, у кожній фразі – дух свободи. Говорити українською – означає пам’ятати, ким ми є, і з гордістю нести це у майбутнє.
Любімо, бережімо і розвиваймо нашу мову. Бо мова – це серце нації. 
Інтелектуальна гра «Солов’їне шоу»
До Дня рідної мови у 5 ліцеї 4 рік поспіль проводимо розважально-інтелектуальну гру «Соловʼїне шоу».
Мова обʼєднує, і це факт! В цьому році ми запросили два навчальні заклади розділити з нами це чудове дійство.
У грі змагалися 4 команди:
- команда Камʼянського фахового медичного коледжу
- команда Ліцею 31
- активісти нашого ліцею
- збірна команда вчителів закладів освіти
Було багато гумору, драйву, мовних викликів і щирих емоцій. Захід став гарною нагодою ще раз нагадати про цінність рідної мови та важливість її збереження.
Дякуємо всім учасникам і гостям за атмосферу свята!
Окрема подяка за підтримку громадській організації «Бджола»
Рідна мова – це наша сила. Бережімо й плекаймо її разом!
Пам’ятаємо цей день…
Це відео було зняте 22 лютого 2022 року.
Два дні до того, як наш світ розсипався.
Два дні до того, як слово «війна» перестало бути новиною з телевізора і стало нашим повсякденням.
Тоді ми стояли разом.
Ми говорили, що ми – за мир.
Ми переконували себе, що нас це не торкнеться.
Ми щиро вірили…
Подивіться на цих дітей…
Світлі, усміхнені, трохи серйозні, ніби вже дорослі.
В їхніх очах мрії, плани, надія.
Вони ще не знали.
Ми ще не знали.
Ми не знали, що вже зовсім скоро ці діти навчаться розрізняти звуки ракет.
Що слово «укриття» стане таким же звичним, як «кабінет» чи «перерва».
Що хтось із них втратить тата.
А хтось – маму.
Що комусь доведеться збирати рюкзак не на уроки, а щоб тікати від війни.
Що для когось дім залишиться лише у спогадах.
Ми навіть уявити не могли, з яким болем, страхом і розпачем доведеться зіткнутися.
Чи можна було підготуватися до вибухів?
До сирен, що розрізають тишу?
До того, що смерть почне ходити поруч і дихати холодом у спину?..
23 лютого наш заклад замінували.
Перший стрес. Перша тривога.
Ми діяли чітко. Спокійно. Професійно.
Ми відпрацювали алгоритми й пішли додому.
І навіть тоді не вірили, що завтра все стане інакшим.
Але ранок 24 лютого розділив наше життя на «до» і «після».
Світ став іншим.
Ми стали іншими.
І діти – теж.
Ми ще не знали запаху війни.
Не знали того холоду, який пронизує, коли чуєш вибух.
Не знали, як це – шукати слова для дитини, яка щойно втратила батька.
Не знали, як це – дивитися в очі матері, що обіймає свого мертвого сина.
Ми вірили, що це закінчиться за два тижні.
Потім – за місяць.
Потім – за рік…
І ось уже чотири роки.
Про що ці чотири роки?
Про біль, який розриває душу.
Про несправедливість.
Про безпорадність, коли не знаєш, які слова знайти для дитини, яка щойно втратила батька.
Про стиск у горлі, коли бачиш, як мати обіймає мертвого сина…
Але водночас – це чотири роки сили.
Чотири роки незламності.
Чотири роки віри.
Чотири роки шаленої внутрішньої трансформації.
Чотири роки випробувань, які зробили нас сильнішими, глибшими, справжніми.
Сьогодні кожен з нас на мить залишиться наодинці зі своїми спогадами.
Згадає щось особливе.
Або когось особливого…
Ми безмежно вдячні всім, хто тримає країну.
Хто воює.
Хто лікує.
Хто навчає.
Хто волонтерить.
Хто пече хліб і тримає світло.
Хто підтримує і не здається.
Окрема шана і вдячність батькам, чиї сини й доньки віддали життя за свободу України.
Ваш біль – це біль усієї країни.
Ваші діти – це наша вічна пам’ять.
Їхній подвиг – не забутий.
І ніколи не буде забутим.
Дай Боже, щоб цей четвертий рік став останнім роком цієї страшної війни. Бо нашим дітям потрібне не виживання.
Нашим дітям потрібне дитинство.
Нашим дітям потрібне життя.